Гомофобія: страх перед іншими

30 листопада, 2012


  • Гомофобія
  • Не схожий на тебе, не схожий на мене
  • Гей, слов’яни!
  • Гомофобія
    Почнемо з того, що гомофобія існувала не завжди. У Древній Греції її не було і в помині. Відносини цілком певного властивості між підлітком і дорослим чоловіком вважалися правомочними. Правда, якщо чоловік при цьому нехтував жінками, на нього незабаром починали коситися, вважаючи інфантильним і придуркуватим. Так само як зараз ми подивилися б на дорослу людину, що використовує слинявчик.

    Гомофобія: страх перед іншими Ставлення до гомосексуалізму, як до явища аморально і злочинно, було подаровано нам християнством. Гомосексуальні зв’язки почали сприйматися навіть не як данину гріха перелюбу, а як відхід від традиційних ролей чоловіка та жінки в суспільстві. А оскільки жіноча сексуальність в часи раннього християнства і в середньовіччі ігнорувалася, то весь праведний гнів гомофобів упав на голову чоловіків.

    З розвитком психіатрії гомосексуальність стала вважатися психічним захворюванням. До слова сказати, деякі шарлатани від медицини до цих пір пропонують послуги по лікуванню «ганебного недуги», часом без згоди пацієнта або на відстані. Психічна хвороба сама по собі викликає жах і огиду, але крім цього у свідомості спрацьовує стереотип про необхідної ізоляції душевнохворих і про можливість примусового лікування. В результаті гомосексуалів доводиться не тільки боротися з направленою на них агресією, але ще й постійно доводити свою приналежність до здорових людей.

    Гомофобія закріпилася і на державному рівні, щоправда, відносно пізно. У Росії перша «кримінальна» стаття за гомосексуальність була введена Петром I в 1706 році, хоча ще в часи Івана Грозного пристойні бояри сторонилися наближених царя, що демонструють «дивні» захоплення.

    Чим тоталітарної держави, тим вигідніше йому експлуатація людських страхів, зокрема гомофобії.



    Не схожий на тебе, не схожий на мене

    І, нарешті, пара слів про те, як стати гомофобом. Гомофобія, як будь-яка інша форма ксенофобії, – це, перш за все, страх чужого, «не такого як я». Якщо хтось відрізняється від мене в такому принциповому моменті – «бабами не цікавиться», хто знає, чого від нього чекати – він непередбачуваний, а, отже, небезпечний.

    Звідси ж ростуть ноги у упередження проти гомосексуальних практик: навколо незрозумілого явища формується ореол «бруду», «розбещеності». Якщо цілуються хлопець і дівчина, викликають реакцію від нейтральної до зворушеної, то цілуються в юнака ризикують накликати на себе праведний гнів громадськості.

    Згідно з однією з гіпотез, найбільш затятими «підороненавістнікамі» стають недостатньо упевнені в собі громадяни. За рахунок порівняння себе з вкрай непопулярною групою людей, вони піднімають свою самооцінку. Логіка проста: є «справжні мужики» і є «підари», тому щоб всі побачили, який я справжній мужик, я буду принижувати підарів, виражати проти них агресію або, на худий кінець, розповідати про них анекдоти. Така позиція не тільки піднімає самооцінку, але і дозволяє ділити світ на погане і добре, жити в більш простій системі. Багатьом людям взагалі необхідний образ ворога.



    Гей, слов’яни!

    Треба сказати, що гомофобія – штука двосічна. Геї, перебуваючи в ситуації постійного стресу, якщо і вирішуються заявити про свою орієнтацію, то часто роблять це досить агресивно. На вітчизняній естраді стереотіпіческій образ манірного, жіночного і агресивно нав’язує свою сексуальність гея експлуатується не тільки власне геями (Борис Моїсеєв, наприклад, не в останню чергу відповідальний за формування негативного образу гомосексуала), але і багатьма просто девіантною персонажами (Шура, Філліп Кіркоров). Обиватель ж, для якого телеекран – основне джерело інформації про світ, вбирає і добре засвоює цей образ, а заодно пов’язане з ним потворне уявлення про поведінку «типового гомосексуаліста».

    Тим часом в Росії гомосексуальна орієнтація здатна зробити публічній людині тільки негативний імідж. Тому про свою гомосексуальність поширюються тільки діячі шоу-бізнесу в цілях самореклами, нехай і скандальною. Жоден пристойний громадський діяч в житті не визнається громадськості, в тому, що його орієнтація трохи «не того». А ось на заході є й політиці та актори яскраво вираженого гомосексуального жанру.

    Справедливості ради треба сказати, що існують міфи не лише про секс-меншини, але й про гомофобію. Наприклад, міф про те, що більшість гомофобів є латентними гомосексуалами, або про те, що гомофобія – ознака низької освіченості.

    Між тим ні вища освіта, ні відсутність гомосексуальних фантазій, ані навіть гомосексуальна орієнтація не гарантують від гомофобії. Звичайно, гомофобія – це страх, але страх не конкретного індивіда, а частини суспільства. Для кожного ж конкретної людини – це набута соціальна позиція, на яку він має право, якщо не буде забувати принцип «свобода мого кулака закінчується там, де починається свобода твого носа».


    Оставить комментарий

    Вы должны войти чтобы оставить комментарий.

    В категории : Відносини