Життя вийшов з в’язниці

30 листопада, 2012


  • Коротка ейфорія
  • Боротьба за виживання


  • Коротка ейфорія

    Черговий повертає через висувне віконце довідку про звільнення – остання формальність виконана. Тремтіння, яка накопичувалася всередині вже кілька тижнів, посилюється. Руки її видають і нервово мнуть папір – єдиний документ для життя там, на волі. Але ось металевий гуркіт гратчастих дверей вмить обриває і тремтіння, і боязнь, і пам’ять про все, що залишилося за спиною, у цих сірих стінах з колючим дротом. Ось вона свобода. Перші кроки на ній доставляють невимовне задоволення. І світло, і повітря – все інше. І ще не віриться, що по п’ятах за тобою ніхто не йде, і можна повернути і вліво, і вправо, а можна піти прямо.

    Таке відчуття ейфорії випробовує кожен звільнився укладений. У тих, кого зустрічають рідні, воно ще довго не проходить, наповнюючи собою все життя і затьмарюючи реальні проблеми. А у тих, кого на цій стороні життя ніхто не чекає, почуття легкості випаровується вже до вечора. Треба думати про ночівлю, а завтра про їжу, а грошей з собою видали тільки на дорогу до місця колишнього проживання. А їхати туди багато зовсім не хочуть: їх там чекає зневага за скоєні злочини. А у багатьох і зовсім таке місце колишнього проживання відсутня.



    Боротьба за виживання

    Життя вийшов з в'язниці Починається боротьба за виживання на волі. Щоденний пошук їжі, курива і нічлігу. Поневіряння по вокзалах, під’їздам, ночівлі у випадкових знайомих, спільні пиятики. Треба б працювати. Але без паспорта на постійну роботу ніхто не візьме, а паспорт не оформиш без прописки.
    Жителів міст можуть прописувати на півроку центри соціальної реабілітації при виконкомах. Ну а вихідцям з села податися зовсім нікуди. Багато ув’язнених навіть відмовляються від амністії. Куди підеш, наприклад, в середині січня в 6:00 вечора? Така свобода вже через кілька днів знову приводить на тюремні нари і до законної пайку.

    Таких людей зараз дуже багато. Вони стоять біля церков, сплять на вокзалах. З одного боку, їх шкода, а з іншого, з ними не хочеться мати справу. Десь у підсвідомості крутиться: самі винні, пішли по кривій доріжці і докотилися. Так і є, але сучасну державу не дає їм шансів вибратися з цієї трясовини, навіть тим, хто цього хоче. І ми, які дивимося кожен день по телевізору 80% передач кримінального характеру, а стало бути, маємо до цього світу інтерес, в реальному житті відгороджуємося від нього і високими стінами з колючим дротом, і стінами презирства й байдужості.

    За матеріалами статті «Від суми та від тюрми»


    Оставить комментарий

    Вы должны войти чтобы оставить комментарий.

    В категории : Життя