Бобат-терапія при реабілітації% D 0? дітей з ДЦП (дитячий церебральний параліч)

30 листопада, 2012


  • Берта і Карел Бобат
  • Мета відновного лікування
  • Основа підходу Бобат-терапія



  • Берта і Карел Бобат

    Значний внесок у розвиток методів реабілітації ДЦП внесли Берта і Карел Бобат. Ще в 40-х роках XX століття вони почали розробляти свій підхід, який базувався на клінічних спостереженнях Берти Бобат. Їхні погляди знаходилися під впливом існуючої в той час теорії рефлекторного та ієрархічного дозрівання нервової системи. Завдяки своїм публікаціям, лекціям та курсам, які інтенсивно проводили як вони особисто, так і їхні учні, Бобат-концепція, відома також як «Нейро-розвивальна терапія» (Neuro Developmental Treatment, NDT) широко поширилася по всьому світі і мала істотний вплив на загальний розвиток принципів реабілітації дітей з ДЦП після другої світової війни.




    Згідно Бобат, моторні проблеми при церебральних паралічах виникають внаслідок ураження центральної нервової системи. При цьому порушується розвиток постуральних антигравітаційних механізмів, сповільнюється і спотворюється нормальний моторний розвиток дитини.




    Мета відновного лікування

    Метою відновного лікування цих дітей є стимуляція нормального моторного розвитку і профілактика виникнення контрактур і деформацій.




    Нейро-розвиваючий підхід Бобатів був спрямований на сенсомоторні компоненти м’язового тонусу, рефлексів, патологічних рухових моделей, постурального контролю, органів почуттів, сприйняття і пам’яті – тобто на ті компоненти, що найбільш ймовірно порушуються при ураженні центральної нервової системи.




    Основа підходу Бобат-терапія

    Бобат-терапія при реабілітації дітей з ДЦП (дитячий церебральний параліч) Основою підходу було застосування спеціальних положень тіла дитини, прийомів догляду за нею, які контролювали сенсорні стимули до нервової системи. Вони використовувалися як для зниження спастики м’язів, патологічних рефлексів і патологічних рухових моделей, так і для створення нормального м’язового тонусу, реакцій рівноваги і правильних рухових моделей. Дитина була порівняно пасивним реципієнтом нейро-розвивального лікування. Нормальна послідовність моторного розвитку вважалася одним з основних теоретичних постулатів.




    З часом, завдяки своєму особистому досвіду, а також завдяки новим досягненням нейрофізіології, Бобати трохи змінили свій підхід і змістили акценти на інші аспекти лікування. У своїй останній публікації 1984 року вони описали, як змінювалися основні теоретичні засади їхньої концепції.




    Спочатку вони відстоювали необхідність ставити дитину в спеціальні «положення, що пригнічують патологічні рефлекси». Хоча перебування дитини в цих положеннях і приводило до зниження спастики, але Бобати пізніше прийшли до висновку, що це зниження тонусу тимчасове і не зберігається при виконанні дитиною інших рухів.




    В подальшому вони підкреслювали важливість впливу на «ключові точки контролю». При цьому вплив фізіотерапевта проводився під час рухової активності дитини і було спрямоване на придушення патологічних рухових моделей і стимулювання розвитку більш правильних рухів.




    У своїй останній публікації автори дійшли висновку, що вони занадто багато уваги приділяли розвитку автоматичних реакцій випрямлення, дотримуючись неправильного припущення, що дитина зможе спонтанно перенести цей досвід (навичку) на свідомо контрольовані рухи. Після цього вони почали більше розвивати в дитини можливості самій керувати своїми рухами й особливо рівновагою. Вони також дійшли висновку, що було помилковим сприяти руховому розвитку дитини, жорстко дотримуючись нормальної послідовності моторного розвитку.




    За матеріалами статті «Нейро-розвивальна терапія (Бобат-терапія)»


    Оставить комментарий

    Вы должны войти чтобы оставить комментарий.

В категории : Здоров'я